І́чня — місто в Україні, Прилуцького району Чернігівської області, на березі річки Іченьки. Населення — 10 709 мешканців (2020).
На території Ічні виявлено поселення скіфського часу та черняхівської культури. За переказами, у давньоруські часи тут було невелике поселення Яськове, яке зруйнували монголо-татари.
Перші відомості про Ічню належать до XIV століття. У XIV—XVI століттях вона перебувала у складі Великого князівства Литовського і Речі Посполитої. З 1590 р. Ічнею володів князь Костянтин Вишневецький. У середині XVI століття Ічня одержала статус містечка.
На карті України Боплана 1648 року зазначена як Іченя (Iscenia). Вона розташована у межах Київського воєводства Речі Посполитої на північ від Прилук, на північному березі невеликої річки (Іченьки) і на південь від Усовського лісу.
Під час Хмельниччини місцеве населення підтримало козаків і повстанців.
У 1648—1649 рр. Ічня стала адміністративним центром Ічнянського полку. Після входження останнього до складу Прилуцького полку у 1649 р. вона була перетворена на сотенне містечко. Населення Ічні брало участь в антиурядовому заколоті Пушкаря і Барабаша у 1657—1658 рр.
У 1666 року в Ічні було зведено ратушу. Ймовірно, у той самий час було споруджено Ічнянський замок. Частина жителів міста зрадила український уряд під час війни з Росією 1708—1709 рр., приєднавшись до терористичних загонів Меншикова. Одна ічнянська сотня зберегла вірність Україні, гетьману Івану Мазепі та королю Швеції Карлу ХІІ.
На 1748 рік в Ічні 20 дворів належало князю Н. Саакадзе, 119 дворів — прилуцькому полковникові Г. Галагану. Містечко мало винокурню, шість водяних млинів і цегельний завод. Частина ічнянців взяла участь у гайдамацькому русі у складі загону С. Гаркуші, після того як у 1784 він зупинявся у містечку.
У XVIII ст. в Ічні діяли чотири козацькі школи.
У 1812 році козаки Ічні в складі чернігівського полку билися проти французьких військ на боці Російської імперії.
На початку XIX ст. поміщик Григорій Галаган заснував у містечку суконну мануфактуру, а також цукровий, два винокурних, цегельний і селітровий заводи.
Під час Селянської реформи в Російській імперії 1861 р. — селянські виступи. Того ж року в Ічні розміщувався волосний центр Борзнянського повіту.
У 1894 р. в містечку побудували залізницю по лінії «Крути — Ічня — Прилуки».
У 1897 р. в Ічні існувало чотири муровані церкви — Воскресенська (1806-10), Преображенська (1811), Успенська (1889) і Миколаївська (1879). В 1908 році засновано Ічнянське вище початкове училище. У містечку діяли поштове відділення, лікарня, земська і міністерська школи та бібліотека.
У 1870-х рр. Ічня була місцем діяльності народників. У 1905 році тут відбулися селянські заворушення.
У 1922 році Ічня була центром українських повстанців де діяло «Патріотичне кубло» — організація, що боролась за відновлення незалежності України проти радянської окупаційної влади.
У 1924 р. в Ічні діяло 6 державних, 19 кооперативних, 57 приватних підприємств.
Під час організованого радянською владою Голодомору 1932—1933 років померло щонайменше 88 жителів міста[7].
У 1940 р. в Ічні організовано виставку творів народних майстрів художньої кераміки, різьблення по дереву.
У 1957 р. Ічні надано статус міста.
